Дослідження науковців ЛітМузею навели на думку, що для більшості українців знання про українську літературу обмежуються шкільною програмою, – найкраще в памʼяті тримаються відповіді на питання ЗНО. Залишається непривабливий образ української літератури загалом і відсутність будь-якого інтересу, в тому числі, до “позашкільної” літератури.

“В нашій культурній пам`яті тримаються уявлення про Україну, великою мірою сформовані шкільною програмою з літератури.  Кілька поколінь сучасних українців “проходили” в школі кардинально різні підбірки авторів і творів. Але мета вивчення української літератури була й залишається незмінною - виховання. Онлайн-виставка дасть змогу “пройтись” шкільними програмами, подивитись, як виховували в радянській школі й що пропонує нова українська. Основна увага концентрується на 1920-х - найбільш суперечливому періоді. Блукання коридорами між письменниками, творами, інтерпретаціями почнеться з 1940-х - шкільних років наших бабусь, продовжиться крізь 1960-ті - 2000-ні аж до сьогодення: дехто з авторів загубиться, дехто з`явиться, хтось мінятиме означення. Але всі вони за спинами ховатимуть неочевидне. І тільки від нас залежить -  зупинитись, дізнатись більше, сформувати власне уявлення,  або “пройти” і більше не повертатись”, - розповідає кураторка виставки “Як ми до такого довчились” Тетяна Пилипчук.

Вивчення літератури в сучасній школі спрямовано не стільки на розвиток навичок і вміння взаємодіяти з художнім текстом, скільки на виховання “хорошої людини” - трансляцію через інтерпретації літературних творів набору цінностей і чеснот, необхідних, з точки зору укладачів програми, або замовників програми, сучасним українцям. 

“Що значить для нас літературна "класика"  і якою ми хочемо її бачити? Чи можна сьогодні любити Чіпку, Марусю і Миколу Джерю?  Як школа, університет і академія працює з класикою і чи можемо ми її переробити”, – наголошує Тамара Гундорова, професорка Інституту літератури ім. Т. Шевченка, членкиня-кореспондентка НАН України, літературознавиця, культурологиня.

Штучність біографій, повчальний підхід, формування світогляду згідно держзамовленню – ми вважаємо, що такий підхід архаїчний, говорить Тетяна Пилипчук.  Важливо говорити про дражливі темі, про неприємні теми, діти середньої та старшої школи - особистості,  для яких не обов'язково створювати героїв-авторитетів, аби їх наслідували діти. 

«Серед множини шляхів, на яких має здійснюватися оновлення шкільної програми вивчення літератури, напевно, найбільш важливий той, який розпочинається в сучасному педагогічному університеті: цей простір ризикованого мислення повинен похитнути традицію гармонії в діалозі шкіл різного рівня; університет має не тільки вийти за межі офіційної програми для школи на рівні селекції авторів і текстів, але й запропонувати альтернативні визнаним у загальноосвітній школі методики їх прочитання», – підкреслює Галина Хоменко, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова ХНПУ

Спікерки: Тамара Гундорова, професорка Інституту літератури ім. Т. Шевченка, Галина Хоменко, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова ХНПУ, Зара Тищенко, учителька вищої категорії, та Тетяна Пилипчук, кураторка виставки «Як ми до такого довчились», співробітниця ЛітМузею

Вхід вільний. Місце проведення: садок ЛітМузею, якщо буде холодно, перейдемо в приміщення.