НАВІЩО МУЗЕЯМ ЦИФРА

Музей зберігає колекцію, науково її осмислює, популяризує, організовує події, тематично пов’язані з його колекцією, бере участь у більших культурних проєктах. Оцифрування – не самоціль у збереженні культурної спадщини, вона тільки один з інструментів у музейній роботі. На цьому наголошує Владислав Піоро, голова правління Українського центру розвитку музейної справи. «Надзвичайно важливим є усвідомлений підхід, розуміння – для чого це робиться: і з погляду потреб конкретної інституції, і водночас з урахуванням глобальної перспективи», – вважає він.

Отже, спочатку місія і візія, а потім – усе, щоб їх реалізувати. «Тут важливо пам’ятати, що таке музей і яка роль музею у сучасному світі. Феномен музею полягає в тому, що його творять люди для людей. Колекцію інтерпретують люди, контекстуалізують її. Музей не врятує ніщо, крім уваги суспільства, уваги аудиторії, опіки громади. Тобто музей має виконувати цінну роль для громади, і громада має це усвідомлювати. А цифра – лише один з інструментів відповідно поставлених завдань і мети. При цьому дуже важливо, на які цінності музей орієнтується. Якщо ми декларуємо, що музей – відкрита інституція, то він має працювати і над оцифруванням фондів у вигляді відкритих даних. Я щасливий, що в Україні є музеї, готові працювати за сучасними стандартами, зокрема це Музей Гончара, Музей сучасного мистецтва, Харківський ЛітМузей, Одеський муніципальний музей особистої колекції О. Блещунова», – поділився своїми міркування Владислав Піоро під час онлайн-семінару «Віртуальні музеї».

Є щонайменше три цікаві українські приклади музейної «цифри», адресованої не тільки науковцям (як у випадку з відкритими даними), а відвідувачам, громаді. По-перше, Museum Digital Lab – навчальний проєкт, спрямований на вивчення навиків роботи з музейними даними відповідно до сучасних європейських підходів та стандартів (це все ж таки більше адресоване науковцям, які зможуть завдяки продуманим класифікаторам швидко знаходити необхідну інформацію). 

По-друге, курс «Створення цифрових імерсивних інструментів для музеїв» від Sensorama Academy, протягом якого студенти академії за підтримки УКФ створили чотири проєкти для національних музеїв:

• мобільний AR-додаток Музею історії України у Другій світовій війні;
• AR-екскурсія Національним художнім музеєм України;
• ігровий AR-додаток для Національного музею «Чорнобиль»;
• VR-додаток для Відкритого архіву українського медіаарту. 

По-третє, додатки, створені для музеїв з їхньої ініціативи. Таким є, наприклад, додаток Track Holodomor History від Музею Голодомору. Його особливість полягає в тому, що історія Голодомору накладена на мапу Києва. За допомогою Track Holodomor History можна побачити, якими були різні київські локації під час 1930-х років і що саме там відбувалося, які трагічні події. 

Аналогічним чином працює інтерактивний додаток «Бабин Яр». «Ви пройдете по вулиці Іллєнка та по ареалу Бабиного Яру. Маршрут повторює шлях тих, кого гнали на смерть у 1941 році. Звук і зображення на екрані смартфону дають можливість уявити те, що тут відбувалося у ті страшні дні», – написано в описі до застосунку. Проте серед тих, хто працює з культурою, тривають дискусії, наскільки етично інтерпретувати трагічні події за допомогою засобів, які використовують переважно для розваг.

ВІРТУАЛЬНИЙ ЛІТМУЗЕЙ

Харківський ЛітМузей працює в обох напрямках: і класифікує фонди відповідно до європейських стандартів, що спростить науковцям дослідницьку роботу, і створює мобільний додаток (за підтримки Українського культурного фонду). Власне, в Google Play уже можна завантажити пілотну версію додатку. В ній є два тури: один присвячений ідейному натхненнику ЛітМузею Валєру Бондарю і його художній творчості, а другий – темі шкільних програм (як інтерпртація одних і тих самих авторів змінювалося протягом усього ХХ ст.).

Наукові співробітники ЛітМузею працюють над змістовим наповненням додатку, а над технічною частиною – Crysberry Studio. Це студія, розташована в Харкові, яка займається гейміфікацією, 2D і 3D-анімацією,  AR і VR. Crysberry переважно працюють на міжнародному ринку. Крім замовлень від бізнесу, вони мають досвід роботи з освітніми закладами (Лондонський університет, Єль), а також із соціальними проєктами, зокрема для Бельгії команда Crysberry розробляла додаток, покликаний допомогти підліткам у суспільній адаптації. Співпраця з ЛітМузеєм – перший досвід студії у сфері культури. Над ним працює команда з п’ятнадцяти людей (режисери, звукорежисери, фахівці з 3D-візуалізації, UX-дизайнери, розробники, технічні спеціалісти).

Ми поговорили з Олексієм Булатом, засновником і СЕО Crysberry Studio.

– Яка особливість співпраці розробників мобільних додатків з культурною інституцією?

Нам сподобалося, що ми були вільні в усіх рішеннях. Великі комерційні проєкти доволі скуті у функціоналі. Натомість тут ми мали тільки місію, візію та основне бачення цілей і мали змогу більше креативити.

– На кого ви орієнтувались, розроблюючи модель додатку?

Наш проєкт – це здебільшого візуалізація майбутнього музею. Ми аналізували всесвітні віртуальні музеї. У багатьох з них нам не подобалась навігація. Ми вирішили її спрощувати, щоб усі могли інтуїтивно впоратися з цим додатком. З одного боку, ми зберегли лінійність, але водночас додали можливість повернутись у тур та пройти його довільно. Декілька експонатів у турі навіть будуть приховані від користувача: той, хто повернеться, зможе відшукати ці сховки. 

– У чому переваги і недоліки мобільних додатків?

Одна з проблем додатків зараз – необхідність «боротися» за місце на робочому екрані. Люди все частіше видаляють додатки і залишають тільки ті, якими часто користуються. Тому потрібно пропонувати користувачу якусь історію, позитивні емоції, щоб у нього була мотивація повертатися. 

– Який вигляд має Віртуальний ЛітМузей?

Додаток – це подорож по майбутньому музею. Точніше це радше не додаток, а платформа. Зрозумівши задум працівників музею, ми дійшли до того, що саме платформа із живими турами – ідеальний варіант. У кожному залі користувач зможе переглянути кожен експонат, прослухати аудіогід, почитати опис, а крім цього, куратор або лектор зможе провести всіх підключених користувачів по цьому туру в режимі реального час. Це дуже близько до звичайної кураторської екскурсії. Найголовніше – користувач матиме можливість під час онлайн-туру ставити питання. Отже, ми додали зворотний зв’язок. Онлайн-тури будуть платними – так музей зможе додатково заробляти на свої проєкти. Крім того, в додатку буде афіша актуальних заходів.

– Що ще у планах?

Ми зробимо можливим для кураторів музею легко створювати нові тури, поповнювати попередні. Програмувати не треба буде, але певні прийоми вивчити потрібно. Ми будемо їх навчати, показуватимемо, як доповнювати тури і як створювати нові. Підтримуватимемо також англійську версію. У перспективі – додати можливість використовувати VR-окуляри, щоб ще з більшим заглибленням пройтися по цих турах, і вебверія, яка зробить проєкт ще доступнішим. У ЛітМузею є свої настільні ігри. Згодом можна буде їх частково або повністю перенести в додаток. 

– Які були особливості роботи над проєктом?

Від самого початку ми розуміли, що той бюджет, який є, він недостатній. Проте ми усвідомлювали, що це не комерційний проєкт, тому вся команда прийняла рішення все таки реалізувати його. Це особистий внесок кожного учасника команди. 

Один з обмежувальних чинників для нас – це стиснуті терміни виконання. Заглибившись у співпрацю, ми побачили наскільки проблемне фінансування культурних інституцій. Тож ми також подумали, як дати користувачам можливість брати участь у розвитку музею – це можна буде зробити через донати просто в додатку. Діятиме внутрішня валюта в межах платформи, за яку можна буде й купувати тури, й підтримувати музей. 

НАВІЩО МУЗЕЮ ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

Віртуальний ЛітМузей – один з проєктів громадської організації «Літера». Це ГО при ЛітМузеї. Її члени – працівники музею. Ми також поговорили з кураторкою Віртуального ЛітМузею та комунікаційницею музею Лідією Калашниковою про музейну громадську діяльність і пошук грантів як рушії розвитку музею.

– Навіщо ЛітМузей створив громадську організацію?

Оскільки ЛітМузей це державне підприємство, то так чи інакше ми повинні отримувати якісь гранти від фондів на основний рахунок ЛітМузею, а він належить державі і держава вирішує, на що ми можемо витратити кошти, а на що – ні. Отже, неприбуткова організація вирішує масу питань, зокрема питання нашої фінансової незалежності від держави. Про ті кошти, які ми отримали на «Літеру», ми звітуємо тільки грантодавцю. «Літера» – це структура, яка підтримує ЛітМузей і допомагає реалізовувати його статутну діяльність в повному обсязі, популяризувати колекцію, не використовуючи свої зв’язки з державою. 

Як на мене, неприбуткова ГО має бути в кожної культурної інституції або в кожного незалежного ЗМІ, адже це єдиний спосіб отримати грантові гроші на реалізацію проєкту і при цьому, по-перше, не заплатити безліч податків (якщо ви будете на юридично особу. яка платить ще НДС, отримувати грант, то ви заплатите 20 відсотків НДС і 38,5% на кожну з/п за кожного співробітника і т.д.). Проблеми починаються на самому початку реалізації ГО. Потрібно бути дуже уважним до різних дрібниць. Є відмінності між регіонами. Також важливо все докладно прописати у статуті, зокрема можливості співпраці з різними організаціями (державними, приватними). 

– Куди культурним інституціям краще подаватися за грантовою підтримкою?

Варто ризикувати і подаватися на грантову підтримку скрізь: Український культурний фонд, House of Europe, Спільнокошт. Нам пощастило, що ми маємо в команді Тетяну Пилипчук – у неї можна брати майстер-класи з грантрайтерства. У нас був тільки один проєкт, з яким нас не підтримали. Йдеться про проєкт зі зміни підходів до оцінювання діяльності музеїв. Але справа не в тому, що він не відповідав запитам УКФ, а в тому, що система не готова до таких змін.

З міжнародними грантовими фондами працювати значно складніше, передусім складна комунікація. Натомість УКФ – локальна історія, але вони дотують ті проєкти, які виводять Україну на міжнародний рівень і вписують її у міжнародний контекст. 

Через Спільнокошт частина нашої команди реалізує проєкт настільної гри «Супер!Герой». Але це теж ресурсозатратна річ, тому що спільнокошт – це постійна робота з аудиторією. Ти залучаєш стейкхолдерів нонстоп. Тут два варіанти: або в тебе є ідея, яка дуже на часі, ти потрапив у тренди, або це титанічна комунікаційна й медійна робота. Є навіть консультанти, які можуть порадити, як швидко зібрати необхідну суму на Спільнокошті. Передусім вони допомагають зрозуміти, хто саме твоя цільова аудиторія. 

– Як музеям краще говорити зі своєю аудиторією?

Я як комунікаційниця музею не класифікую нашу адиторію за критеріями на кшталт віку підготовленості. Головне – це цінності. Аудиторію ЛітМузею об’єднує те, що це люди певним чином пов’язані з громадянським суспільством: вони або вже беруть участь у ньому, або на шляху до того, щоб приєднатися до тих, хто бере в ньому участь, або ж вони виховуються в такому середовищі, яке будує це саме громадянське суспільство.

Якби музейний працівник був водночас і культурним менеджером, це було б ідеально, але насправді це неможливо. Не кожен менеджер може працювати в культурі, не кожен музейник може бути менеджером взагалі, до того ж – культурним. Але якщо йдеться про виживання, то без цих навичок ніяк. Так само як і без роботи над особистим брендом. Однак у музеї має бути хоча б одна людина, яка б займалась культурним менеджментом. Інакше музей не виживе. І цьому є багато причин. По-перше – пандемія.

– Що для вас означає ЛітМузей?

Я прийшла в ЛітМузей за смислами. У мене пішов на війну старший брат. І він досі служить. Популяризуючи українську культуру і розповідаючи про те, що з нами зробили совєти, я маю надію, що виросте покоління, яке такого більше не допустить. Це моя лінія фронту. Якщо мій брат зі зброєю в руках захищає наші кордони, то я маю зробити щось всередині держави, щоб допомогти йому.