Минулоріч видання «Читомо» до 70-річчя письменника Харукі Муракамі зібрало його професійні поради. У списку ані слова про талант чи натхнення, але в кожному пункті є нагадування про рутинну, подекуди тяжку, інтелектуальну працю. Як-от: багато читати, дотримуватися режиму, зважати, що для написання треба фізична витривалість і концентруватися на одній справі. Врешті він стверджує: «Ми ― це щоденна робота прозаїка». Зважаючи на ці поради, можна виснувати: письмо або ж перекладацтво ― це повноцінна робота, що потребує сил, часу та ресурсів. Це підтверджує і письменник Сергій Жадан, говорячи, що для літератури потрібні час, умови та щоденна фізична праця. Проте, на жаль, письменницькі реалії часто інакші ― відволікає вирішення фінансових та побутових питань, є необхідність працювати над кількома проектами одночасно. Вирішення цих проблем може дати літературна резиденція.

Ми закінчуємо публікувати спогади перших резидентів та резиденток нашої спільної з Українським ПЕН ЛітРезиденції, і сьогодні своїми спогадами з нами ділиться письменник Любко Дереш.

Поки ми збираємо заявки від майбутніх учасників та учасниць третього сезону #ЛітРезиденція, Банди Шолтес збирає спогади наших перших резидентів та резиденток. Перша розмова — з Любою-Параскевією Стринадюк.

В наш час слобожанська ікона залишається найменш дослідженою областю українського сакрального мистецтва. В українському мистецтвознавстві, через втрату в ХІХ – ХХ столітях 99% пам’яток, й досі немає чіткого розуміння масштабів та значення сакрального мистецтва Слобідських полків. Зазвичай, через складність дослідження цієї теми, її практично ігнорують, подаючи загальні дані про пам’ятки, часто з помилковою атрибуцією.
Але, саме на Слобожанщині, яка в ті часи мала свій, окремий, історичний шлях, було народжене яскраве та самобутнє мистецтво, яке гостро та найбільш оперативно, в порівнянні із іншими українськими землями, реагувало на європейські стилістичні зміни. В кожному із Слобідських полків іконопис та іконостас мав свої особливості, як в декоративному оздобленні, так і в іконографічній програмі, які чітко простежуються до кінця XVIII століття коли історична спадкоємність була насильницьки перервана політикою Російської імперії.