Банди Шолтес — а от скажи чесно, Любо, – як тобі вдалося стати першою резиденткою такої крутої резиденції? Я ж думаю, коли журі вперше мало це вирішити, то зробити вибір і надати комусь перевагу було нелегко, адже проект тільки починався. То ж як перший поцілунок, від нього багато залежить. 

Люба-Параскевія Стринадюк — на резиденцію я подавалася з Гуцульським театром Гната Хоткевича. Сам Хоткевич — з Харкова, з Холодної гори. У його театрі колись у Красноїллі (це на Гуцульщині) грав мій гуцульський родич. Коли подруга вкотре надіслала мені в месенджер посилання на Харківську літературну резиденцію, я змушена була його відкрити й прочитати. І відписати їй: це аж до Харкова, ні. Далеко. Задалеко. Дякую.
Але моя допитливість й цікавість, і Хоткевич з його Гуцульським театром спонукали мене таки податися. Хоткевич зі своїм Гуцульським театром, Харків — рідне місто Гната Хоткевича, Харківський Літмузей, де були матеріали про Хоткевича, про його літературну діяльність, про гуцульський театр — що ще треба для першого поцілунку. Все є. Навіть мене не треба. 

Банди Шолтес —  признаюся, що я теж подавав заявку на першу резиденцію, але не пройшов. На щастя, подавався тоді ж на ще один проект, і там все вдалося, і це мене втішило. Але я собі прикидував — якщо пройду і поїду у Харків на місяць, то як воно все буде? Адже найчастіше ми уявляємо щось нове ось так, а воно насправді виходить трохи інакше. Які у тебе були очікування? 

Люба-Параскевія Стринадюк – до того східніше Києва я ніде не була. Нічого не уявляла. Просто їхала. То була вже друга половина листопада. Ближче до зими. Переживала за вітри степові — чи, наприклад, не здують мене, не загублять у холодних безлісих рівнинних просторах. Скажу, що на другий тиждень я все ж пішла шукати гір у степу: на Холодну гору, звідки родом Хоткевич. Приходила туди двічі. Змерзла, обвітрена, доходила аж до Полтавського Шляху, в надії таки знайти ту чарівну гористу місцевість в степу. 

Банди Шолтес — Розкажи, будь ласка, де ти жила, куди ходила, з ким пила каву і як проходив день. 

Люба-Параскевія Стринадюк — жила в «Мирі» — готелі в Харкові. За умовами резиденції я повинна була також відвідувати літературні події, цікавитися мистецьким життям міста. Ходила на читання, які проводилися в Харкові — на презентацію книги Юрія Шевельова «Я – мене – мені… (і довкруги). Спогади». У той самий час до Харкова приїздив Василь Карп’юк, письменник, видавець, презентував проєкт «Віртуальний музей-архів Тараса Мельничука». Відкрила для себе також «Арабески» — театр у Харкові. 

Харківський ЛітМузей був місцем, куди я приходила в архіви, там я шукала матеріали по Хоткевичу, по його Гуцульському театру, дізнавалася для себе й відкривала цю тему.
Працювала за ноутбуком у кав’ярні «Централь» — і пізно ввечері поверталася до «Миру», щоби зранку знову податися в місто. 

Банди Шолтес — мені як письменнику дуже цікаво почути про процес робити. Як ти писала, як Харків і вся ситуація вплинула на твою оптику бачення свого завдання, на ідеї та працездатність і прокрастинацію? 

Люба-Параскевія Стринадюк — почала я з пошукової роботи – з матеріалів про Гната Хоткевича. Перш ніж писати про його гуцульський період, потрібно було почати з біографії. Непростої й багатої біографії. Щоби зрозуміти, як Хоткевич із Харкова дійшов до гуцулів. Щó це за період був у його житті, і який цей стосунок мало його до гуцульських акторів.

Я багато аналізувала, нотувала. З’ясовувала для себе. Щоби змогти виокремити те, що мені потрібно. І, звісно, Харків додав мені момент – факт самих гуцулів у Харкові: у 1913 році Хоткевич заснував на Холодній горі майстерню гуцульських виробів, паралельно проводилися Гуцульські вечори в Харкові. І Хоткевич майже зреалізував був свою давню й велику мрію – перевезти весь свій Гуцульський театр до Харкова й гастролювати з ним по цілій Україні. Однак Перша світова війна руйнує плани.   

Скажу ще трохи про книжку. Вона матиме назву «Історія однієї гуцульської родини. Помітки для пам’яті». В ній також буде про Гуцульський театр Гната Хоткевича. Про його заснування, життя, гастролі. Про мого гуцульського родича-актора театру. Так, у книжці згадується Харків. Авжеж, є Хоткевич – як режисер театру, друг гуцулів. Це – не роман. Це буде невелике видання. Я довго шукала форму, стиль, мову, як би могла зазвучати ця книжка, яким голосом. Як би мені подати, написати те, про що хотіла б сказати. Це буде в стилі поміток – невеликих чітких позначок, згадок, описів. Зафіксувати те, що є. Не розгубити. Не забути. Все дуже лаконічно. Розділи невеликі. На сторінку. Радше – про брак пам’яті, згадок, ніж їх надмірність; про потребу, однак, зафіксувати те, що є. Не знехтувати, не розгубити. Можливо, за рік чи більше це видання буде таким, як я його бачу, і зможу поділитися ним з читачами. 

Банди Шолтес — а не було часом у Харкові самотньо? 

Люба-Параскевія Стринадюк — самотність моя чарівна! Мені бракувало дня і Сонця. Темніло вже о третій, і Сонце не таке, як у горах!

Банди Шолтес — пройшло вже немало часу, але якщо ти і зараз зможеш назвати три речі, які найбільше запам’яталися, — то вони реально тобі запали в душу і мозок...

Люба-Параскевія Стринадюк — цілоденна прогулянка Харковом із Завеном Баблояном, його найцікавішими місцями. Його розповіді, історії про місто. Спілкування з людьми з Літмузею, які там працюють. Поїздка до села Високого з кураторкою Тетяною, де останні роки жив Гнат Хоткевич зі своєю родиною. Музика і спів (голоси) акторів у  класичній комедії «Ромео. Джульєтта» театру «Арабески», особливо Міська Барбари. 

Банди Шолтес — ну і ще таке, може трохи банальне, але, думаю, твоя відповідь стане у пригоді тим, хто стануть резидентами цього року. Що б ти їм порадила, а чого б, навпаки, не радила? 

Люба-Параскевія Стринадюк — нічого не радитиму, ані не радитиму. Успіху усім сердечно бажаю!