Валєр Бондар – більше, ніж художник. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих в харківському просторі карбувалась графіка перших  кроків боротьби  за самостійну, стильну і самодостатню Україну. 

У дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалось вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище. 

«У дев’яностому році минулого століття блискавичні зміни в суспільстві відчувались, як  повітря перед зливою. І ЛітМузей, дворічний за віком, був на цій хвилі. Ми не вміщались під парасольку культурних інституцій Харкова з радянським “лубком”.  Однак і свого, стильного укриття не мали. Аж поки не побачили потенційно свій образний дах у потужній графіці Валєра Бондаря. З його роботами ми познайомились на виставці “Вернісаж”, – саме з неї почалася Харківська Муніципальна галерея, – та запросили на роботу в ЛітМузей», – розповідає Ольга Бондар, співробітниця музею.

Валєр Бондар, як магніт, притягував до себе людей завдяки глибокій обізнаності у світовій та українській культурі, в якій почувався, як риба у воді, актуалізуючи її наративи у повсякденному спілкуванні.  Це перетворювало музей на втілену у життя літературно-атракційну дійсність.

«Валєр був українським митцем, незалежно від вписаності в офіційні канони, списки та реєстри. Для того, аби вважатися українським митцем, йому не потрібно було вступати до спілки художників, організовувати персональні виставки й давати серйозні інтерв’ю. Достатньо було просто власного відчуття дотичності до силового поля культури, яка творилася в цей час у цьому просторі. Все інше не мало аж такого значення. Принаймні для нього. Зі сприйняттям інших, звісно, були проблеми – думаю, для офіційних мистецьких кіл Харкова чи Києва Валєра просто не існувало, не було такого художника. Не існує і до сьогодні. Чи було це проблемою Бондара? Навряд чи. Скоріше проблемою мистецьких кіл, що б ми під ними не розуміли», – пригадує письменник Сергій Жадан.

На початку дев’яностих, в Харків часто навідувались українці з діаспори. Багато хто з них мав контакти Валєра Бондаря. Знали його творчість. Його картини на склі та графічні мініатюри розходилися серед українців діаспори великими тиражами, – «Сіверщина прадавня» (1990-1996); сакральна тематика (кінець 80-х-2000-ні) – «Чудесний лов риби», «Тайна вечеря», «Св.Миколай», «Георгій Змієборець», «Св.Петро», «Петро і півень», «Св.Василій», «Молитва в Гетсиманському саду», «Пресвята Діва Марія», «Богородиця з Ісусом» та ін.; пісенний цикл («Гей у мене був коняка», «Цвіте терен», «Наталонька» 1990-1993); «Подорожній» – «Дівка Коза» (1996), «Дармограй» (1997), «Сама саміська» (1998); графічні мініатюри «Покрова», «День державності», «ОУН», «Героям слава». 

“Валєр Бондар – представник харківського нонконформізму рубежу ХХ – ХХІ століть На основі різноманітних авангардних течій ХХ століття та класичного мистецтва розробив власну художню манеру, яка поєднує графічні та живописні засоби художньої виразності, колаж, та технічні прийоми українського народного мистецтва. Глибоко самобутній та атмосферний художник наразі не є відомим широкому загалу, але заслуговує на статус бренду українського мистецького Харкова нарівні з відомими Харківськими митцями, такими як Володимир Куликов, Віктор Гонтаров, Віталій Лєнчін”, – наголошує В’ячеслав Шуліка, художник-реставратор, живописець, іконописець, кандидат мистецтвознавства/доктор філософії (PhD)

Захід відвідали відомі Харківські художники Михайло Попов, Євген Світличний, Вадим Петров, фоторепортер Юрій Ворошилов.