Будинок «Слово»: «наше друге народження в Харкові»

Найвідоміші представники Розстріляного Відродження були не лише колегами, а й жили під одним дахом – у спеціально зведеному для літераторів будинку із символічною назвою «Слово». На слайд-лекції дізнаємося, як і чому споруджували «Слово»; чим цей будинок був типовим для свого часу, а що вигадали спеціально для полегшення письменницької праці; якими були його знамениті мешканці в побуті, як проводили час, кого із сусідів найдужче не любили. І, звісно, кого любили – чим запам’яталися «зіркові» мистецькі подружжя та їхні неординарні діти.

Літературна академія імені Омелька Буца
(письменницькі угруповання 1920-х)

Ігрова слайд-лекція відкриє для вас двері найприкметніших літературних організацій 1920-х. Вам буде вільно «скласти іспит» до тієї з них, що припаде до душі: побувати «високочолим» неокласиком, епатажним футуристом, плужанином-селописцем, «вільним академіком» пролетарської літератури або навіть динамічним спіралістом. 
Наша «академія» названа іменем професора Омелька Буца. Його гасло: «Існування на землі зобов’язує вступити до якоїсь літературної організації»! Він – єдиний, хто зміг вступити одночасно до ВСІХ літугрупувань! Звісно, тому, що був лише пародійним персонажем, а чиїм – дізнаєтесь на лекції. 

Харків 1920-х

У 1920-х Харків був центром мистецького життя та літературних баталій. Він притягував молодих амбітних письменників, яких зараз ми знаємо зі сторінок шкільних підручників.
Яким вони побачили місто? Яким уявляли нове мистецтво? Що написали і куди зникли?  
На слайд-лекції поговоримо про ключові постаті й угрупування періоду Розстріляного Відродження та роль літератури в житті суспільства.

Вихід до моря. Провідники: Яновський, Семенко і Довженко

У степовому Харкові, в будиночку за адресою: Пушкінська, 62, свого часу жили троє письменників, чиї життя і творчість так чи інакше пов’язані з морем та кіно. Це – Юрій Яновський, за яким закріпилася слава «романтика моря»; режисер, письменник і художник Олександр Довженко; епатажний футурист Михайль Семенко. У програмі ми зібрали цікаві факти про них, що збереглися у спогадах, та їхні морські рефлексії.

Письменницький хліб: літератори в голодні роки

Страшні події 1932–1933 рр. не оминули й визнаних митців. Тоді про це не писали, але з мозаїки спогадів можна скласти картину того, як голод позначився на житті Миколи Хвильового, Юрія Яновського, Майка Йогансена, Бориса Антоненка-Давидовича, Сергія Пилипенка, Івана Сенченка, Валер’яна Поліщука, Докії Гуменної, Тереня Масенка…
На лекції ви дізнаєтеся, як будинок «Слово» переживав голод; хто з харківських письменників підтримував політику влади, а хто не боявся критикувати; яким було останнє бажання Степана Васильченка та чи спричинився голодомор до самогубства Миколи Хвильового; як соя заступила кукурудзу та навіщо при Спілці письменників танцклас.

Без цензури. Самвидав 1960–80-х рр.: виготовлення, зберігання, розповсюдження
Самвидав в історії України – це лише практика позацензурної літератури чи щось більше? Свого розвитку він набув у 1960–1980-ті рр., перетворившись з часом  фактично на інфраструктуру антирадянського руху опору. 
Літературні твори, які б ніколи не пройшли радянську цензуру, публіцистичні статті на теми, які владою замовчувалися, зведення про порушення прав людини і громадянина в УРСР, інформація про політичні репресії – все це ходило в рукописних і машинописних копіях, фотографіях, аудіозаписах. 
За виготовлення, розповсюдження чи зберігання самвидаву можна було отримати тривалий строк ув’язнення, але багато людей свідомо на це йшли. Бо хотіли знати правду і давати доступ до неї іншим.  

Слобожанський Амур

Цікаві та несподівані історії кохання слобожанських письменників від Григорія Квітки-Основ’яненка до Володимира Сосюри розказують, як особисте життя впливає на творчість, а кохані можуть бути не лише музами, а й свого роду критиками, цензорами  та продюсерами, яскраво відображають зміни моделей родинних стосунків, що відбулися у ХХ ст.

Григорій Сковорода: Мандрівка за щастям (Онлайн-лекція за матеріалами виставки ЛітМузею)

Культовий український філософ Григорій Сковорода народився 300 років тому. Здавалося б, тоді було зовсім інше життя. Проте чому його філософія лишається актуальною зараз, навіщо ми раз по раз звертаємося до текстів понад двохсотлітньої давності?
Певно, дещо в житті людства лишається незмінним. Як, наприклад, прагнення до щастя. А саме це й було центральним питанням для Сковороди – як досягнути щасті в житті? Чи кожній людині це доступно? І чи жив сам філософ відповідно до своїх ідеалів?
Пропонуємо знайомство з життям і філософією Григорія Сковороди під кутом пошуку щастя. Розглянемо, як розуміти такі поняття, як «Дві натури», «Три світи», «Нерівна всім рівність», «Сродна праця», «Вдячне серце»; що означав для філософа заклик «Пізнай себе!» – і як це все має привести нас до щасливого життя.  А для цього звернемось до біографії Сковороди та його творів: байок, віршів і філософських діалогів. 

Віктор Петров-Домонтович: іронічний «рентген» 1920-х 

Герой нашої лекції не надто відомий читачам, проте саме він – зачинатель жанру українського інтелектуального роману.  Також він не є загальним улюбленцем, репутація його неоднозначна. До нього застосовують метафору «людини з двома обличчями», а з його біографії вийшов би непоганий детектив – чим і скористалися автори статей і телесюжетів. Можливо, «масок» він мав значно більше, ніж дві, – недаремно його твори підписувалися різними іменами. Із цими масками-іпостасями загадкового письменника, Віктора Петрова-Домонтовича, ми й познайомимося на лекції:
«Доктор Парадокс»: літератор, філософ, археолог та подвійний агент;
«Той, хто багато каламутить»: науковець, що зміг одурити розвідки двох ворогуючих держав;
«Шостий у “гроні п’ятірному”»: неокласик, який не ввійшов до «канонічного» списку;
«Рентген»: автор іронічного компромату на своє оточення й час;
«Гурман» – інтелектуальний і не тільки: письменник, якого не можна читати на голодний шлунок…

13 харківських адрес Миколи Хвильового

«Я тепер покохав город», – освідчився в любові до міста молодий Микола Хвильовий. Його містом з початку 1920-х став Харків. Стільки всього тут пов’язано з ним: вулиці й парки, будівлі, де він жив, працював і відпочивав. Багато з них збереглися донині. Уже не раз ми з вами проходили харківськими місцями Хвильового: і наживо, і віртуально. Ювілейний рік (130 від народження й 90 з дня смерті) міг би стати приводом повторити призабуту екскурсію. Проте час завжди приносить нові відкриття й ставить нові питання. Тож цього разу ми поговоримо також і про те, куди Хвильовий приходив по четвергах до Леся Курбаса та де вчив доньку кататися на ковзанах; яка квартира у «Слові» мала належати автору «Синіх етюдів» і з ким він обмінявся; яким був «пивний маршрут» письменників-слов’ян на початку 1930-х; хто бачив Хвильового в кав’ярні Пока після його смерті; яке його фото друзі нібито вішали у своїх кімнатах... Важко буде обмежитися тринадцятьма локаціями – але ж це улюблене число письменника.