Кордони насправді важко означити мапами, кордони насправді існують в головах людей переважно. І тому окреслення будуть досить складними для багатьох реалій. Де починається Україна, де закінчується, чи є це Європою?

Лекція прочитана в Харківському ЛітМузеї в межах проєкту «Деконструкція імперських міфів на матеріалах ранньомодерної історії України».

Людина завжди живе в певних межах. Ці межі – це межі власного тіла, власного життя, родини, країни, планети, на якій ми живемо, а зрештою, межі всесвіту, який ми уявляємо безмежним. Але й безмежність також є певною межею. Адже, уявляючи безмежність світу, ми обмежуємо власні можливості в ньому, бо ж ми обмежені в просторі та часі істоти. Але чи можемо ми уявити граничну межу власних можливостей? Чи не наражається сама спроба уявити це на нездоланність граничної межі нашої уяви?
Межа чи границя?
Це не суто мовне питання. Межа – це те, що можна перетнути. Границя покладає край пересуванню, пізнанню, здоров’ю, життю, світові, в якому ми живемо. Інакше кажучи, границя – це гранична межа. Якщо говорити про психологію, то граничні психічні стани – це стани, в яких ми ще психічно нормальні, але вже ризикуємо збожеволіти. Якщо ж говорити про політичну географію та геополітику, то границі та межі постають тут як кордони. Кордони на мапах – то межі чи границі? Чи можна їх перетинати і за яких умов? Звідки вони? Ми самі встановлюємо їх чи вони нам дані ззовні, чи то від Бога, чи то від природи?

Лекція прочитана в Харківському ЛітМузеї в межах проєкту «Деконструкція імперських міфів на матеріалах ранньомодерної історії України».

Харків у 1960-х – 1980-х роках був одним із центрів протистояння радянській системі: тут велась системна правозахисна діяльність, існувало неформальне мистецьке середовище. Харків поєднував дисидентів загальнодемократичного напрямку (Генрих Алтунян, Владислав Недобора) з  представниками національного руху опору (Ігор Кравців, Анатолій Здоровий) – і все це на тлі «мистецького хуліганства» Вагріча Бахчаняна, Вололимира Мотрича, Едуарда Лимонова, Бориса Слуцького, нової художньої мови Степана Сапеляка, Марлени Рахліної, Бориса Чичибабіна тощо.

Проект реконструкції Харківського літературного музею був ініційований колективом самого музею, який протягом багатьох років доклав чимало зусиль задля створення його змістовної сутності. Завдяки своїй дослідницькій, освітній, виставковій та публічній діяльності, музей перетворився на важливе місце в культурному просторі Харкова і став домівкою для низки подій, які вже набули постійний характер. Усвідомивши свою місію, майбутнє, а також існуючий простір та інфраструктуру, літмузей сформулював бачення подальшого розвитку, а архітектурне бюро «Дроздов та Партнери» в свою чергу допомогло інтерпретувати їхні бажання архітектурною мовою.