Микола Бажан був поетом «європейського експериментального стилю»

У критиці шкільних програм часто звучать претензії в бік тематичного вибору творів за те, що в них надто багато природи, села і народницьких традицій. І цей формат емоційно, розумово не сприймається сучасними учнями, особливо тими, котрі живуть у містах і мегаполісах. На жаль, літературний та історичний канони, що виникли у ХIХ столітті під впливом романтичної ідеології в умовах втраченої державності, досі впливають на стандарти шкільних програм. Хоч направду  саме зараз ми підійшли до необхідності якісних змін у науковому дискурсі про українську літературу та історію.  І сьогодні виникає нагальна потреба заповнити лакуни про ті періоди в історії літератури, що через колоніальний підросійський статус України з 19 століття замовчувалась і стиралась. Про ту ж літературу і культуру доби бароко.

З літературного покоління двадцятих років людиною, що вбачала у підґрунті  для розвитку  сучасної української культури саме добу бароко з її акцентованим урбанізмом, контрастами і химерністю, був Микола Бажан.  Естетичне самовизначення він висловив на сторінках збірки «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох» (1927). Троє – це Михайль Семенко, Гео Шкурупій і Микола Бажан. Голос, що належить третьому співрозмовнику (Бажану), декларує необхідність перекинути міст з барокової епохи у сучасність, повністю ігноруючи підросійський період в українській культурній пам’яті.  «Я люблю браму Заборовського й Дніпрельстан. Я люблю органічну, міцну нефальшовану культуру. Таку культуру Україна знала лиш одну: культуру феодалізму, культуру Мазепи, знатиме вона й другу: культуру пролетаріату, культуру соцбуду». Бажан закликав геть відмовитися від хуторянства і просвітництва. І поєднати «браму Заборовського» і Дніпрельстан, високе бароко з революційним мистецтвом.

Культура для Бажана – це справа і конкретний витвір творчих особистостей, а не безликої народної маси.  Архітектуру мазепинського бароко поет переводив у  пластику поетичних образів, приборкуючи “цеглу” вивершуючи стіни, підсилюючи акустику конструкцій світловими і живописними ефектами. Він розгортає   з каменю у слові  сюжети з рясним гіллям вкраїнських брам, з вільготними    акантами    Корінфу», які оживали, «як груди дів, /гарячих і нечистих/ У шпетних ігрищах уяв»… А сучасну споруду представляв в її будуванні «шаленим    маршем    напружень    і    енергій» (триптих «Будівлі» 1928).

Цікаво, а в яких би за жанром історіях, за прикладом Бажана, описали архітектурні споруди минувшини і новобудов сучасні учні? І яку би за стилями споруд могли змоделювати цивілізаційну картину розвитку України?

Бажан ретранслював не тільки мистецтво архітектури, а й музики різних епох, стилів і жанрів у поезію. Цикл «Нічні концерти»(1976),  складений з семи поезій, відповідних семи нотам, - унікальний експеримент поетичної вербалізації народження музичного твору. Шуберт, Леонтович, голос Едіт Піаф…

Чи не варто було би спробувати з’єднати плин музики і присвяченої музичному творові поезії? А потім порівняти цю смислову паралель із власними відчуттями…

А ще в одному з пізніх віршів «Пильніше й глибше вдуматися в себе»  Бажан спромігся прослідкувати за тим, як функціонує людський мозок. І ніби на моніторі перед очима виникають «смерчі крихітних галактик, … півкулі ці, …де все сплелось в доладнім переході:ключі артерій, темні стоки вен, грузька драгва  клітин, які на споді». Цікаво, що цей поетичний експеримент пізнього Бажана суголосний саме авангардній кіно поетиці ХХ століття.

Невипадково, в січні 1970 року професор славістики Гарвардського університету Омелян Пріцак пропонував Нобелівському комітету Шведської академії розглянути кандидатуру Миколи Бажана, зауважуючи, що його твори вражають «навіть у порівнянні з найвищими  європейськими стандартами».

Унікальний експериментальний стиль Бажана виникає, певно, під впливом студійної роботи у театрі Леся Курбаса ще 1920 року. Він пробував себе водночас й актором, декоратором, сценаристом. І захоплювався естетикою Курбаса, пов’язаною із синергією слова, пластики і руху.  Лесь Курбас познайомив його в Києві у 1923 р. із своїм товаришем, близьким за естетичними пошуками Михайлем Семенком, який одразу ж узяв до друку в г. «Більшовик» вірші, рецензії, статті про авантюрне кіно, перекладацькі твори студента Київського кооперативного інституту Миколи Бажана. Одна з рецензій була про книжку «Поеми» О.Слісаренка, до якої він же сам  зробив обкладинку. І вона досі вважається одним із найяскравіших взірців авангардної книжкової графіки початку двадцятих.

Бажану найбільш близькими були нечувані раніш формальні експерименти футуристів, проявлені й у кінематографі. Він до речі був фактичним редактором журналу «Кіно», органу української кінокритики і кінотеорії. А ще його активним автором. Під псевдонімом М.Буш поет друкував там статті про новітні мистецькі тенденції у світі.

Естетичні критерії Миколи Бажана були пов’язані швидше за все з художньою якістю та оригінальністю твору, а не з теоретизуванням. Тому зрозуміло, чому він одним з перших увійшов до новоствореної ВАПЛІТЕ 1925 року. Нею ставилася за головну вимогу - висока планка літературної творчості. І з цього питання тоді ж почалась літературна дискусія 1925-1927 рр.

Поеми Бажана кінця двадцятих, а особливо поема «Розмова сердець»(1928)  в унісон памфлетам Хвильового  були спрямовані проти культурного епігонства і тиску імперських ідеологем. І важливо, що «розмова сердець» - це розмова із собою. Поет, щоби бути собою, а не роздвоюватись, вимагає від самого себе «здерти зі свого серця заскарузлі струпи і язви берких гербів» російських культурних впливів. Цю поему, до речі, цілком доречно було б обговорити в плані захоплень сучасних школярів російськими тік-токами, монгерштернами і попсою під час анексії Криму в нашої держави й окупації на Сході.

І досі нерозгаданою, найбільш гострою полемічною реплікою щодо оцінки поетом літ процесу двадцятих, стосунків між письменниками і літ організаціями була поема «Сліпці» (1930), з якої дві другі частини вважаються загубленими. Факт, що  вже у двох опублікованих розділах поет доходить висновку, що вихід із замкненого тоталітарного кола слід шукати самотужки. І для цього виробити стратегію виживання в неволі. Вибір падає на упокорення Системі. Про це вже прямо йдеться у «Смерті Гамлета» (1932): «Єдина велика і справжняєлюдяність/Ленінськалюдяністькласовихбитв».

А далі поета в людині підміняє чиновник, лауреат Сталінських премій, той, хто публічно зраджує на партійних зборах єдиного свого друга ще із студентських років Юрія Яновського.  За це він потім каявся і каявся публічно. І навряд чи рана до кінця днів загоїлась. Але от питання: чому ж на відміну від інших упокорених Системою поетів  на схилі життя Муза таки повертається  до Бажана і він за кілька років до смерті створює головні свої поетичні шедеври?

Можливо тому, що він у своїй стратегії виживання в Системі таки не боявся багатьох речей, як інші? Ще з часів Другої Світової ставив перед Москвою питання реабілітації українських письменників, допомагав сім’ям репресованих, прикривав часто своїми регаліями шістдесятників. А ще наполегливо і безупинно укріпляв на майбутнє фундамент української культури. З його ініціативи і під його керівництвом створюється   «Українська радянська енциклопедія» у 17 томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1—6, 1966—1968), «Шевченківський словник» (1978), навіть до першої в світі «Енциклопедія кібернетики»(1973), щоб вийшла українською мовою, приклався.

А як би сучасні учні оцінили вибрану Бажаном стратегію? Це питання можна і треба проговорювати. Бо ж частина нашої країни  окупована, і на ній живуть люди, вчаться діти. А колись ми знов будемо жити в одній державі…

Про Миколу Бажана варто прочитати 
монографію Віри Агеєвої «Візерунок на камені. Життєпис (не) радянської людини» (2018); 
статтю Андрія Бондаря «Поема М. Бажана «Сліпці» як текст-виклик: спроба теоретичного моделювання / Андрій Бондар // Сучасність. – 1998. – № 12. – С. 70–87; 
статтю Миколи Сулими «Микола Бажан: між Михайлем Семенком і Миколою Хвильовим»// «Слово і час» 2004 №10 С.18-24.

 А в школі його сьогодні не вивчають

 

ЕКСПОНАТИ ХАРКІВСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО МУЗЕЮ