Харківський літературний музей за підтримки Українського культурного фонду розробив реалістичний 3D простір для створення конкурентоспроможних інноваційних онлайн виставок. Віртуальний додаток, стане точною копією проєкту реконструкції ЛітМузею, створеного архітектурним бюро «Drozdov & Partners».

Валєр Бондар. Родина, друзі і дитинство

Валєр Бондар – більше, ніж художник. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих в харківському просторі карбувалась графіка перших  кроків боротьби  за самостійну, стильну і самодостатню Україну. У дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалось вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище.
Провінційність не вкладалася в його уявлення про життя, в його розуміння світу, в його сприйняття мистецтва. Він мав дивовижну здатність – ігнорувати реальність, яка принижувала й стандартизувала. Валєр витворював свою власну реальність, яка не завжди корелювалась і співвідносилась із тим, про що писали в газетах чи сварились у трамваях.
Валєр Бондар, як магніт, притягував до себе людей завдяки глибокій обізнаності у світовій та українській культурі, в якій почувався, як риба у воді, актуалізуючи її наративи у повсякденному спілкуванні. 
Він був українським митцем, незалежно від вписаності в офіційні канони, списки та реєстри. Для того, аби вважатися українським митцем, йому не потрібно було вступати до спілки художників, організовувати персональні виставки й давати серйозні інтерв’ю. Достатньо було просто власного відчуття дотичності до силового поля культури, яка творилася в цей час у цьому просторі. Все інше не мало аж такого значення. Принаймні для нього.
Зі сприйняттям інших, звісно, були проблеми – для офіційних мистецьких кіл Харкова чи Києва Валєра просто не існувало, не було такого художника.
Не існує і до сьогодні.
Чи було це проблемою Бондара?
Навряд чи. Скоріше проблемою мистецьких кіл, що б ми під ними не розуміли.